Це вже друга меморіальна лекція, яку проводять в день народження світлої пам’яті професора Ігоря Скочиляса, знаного історика, керівника Центру релігійної культури, ініціатора і натхненника дослідницької програми «Київське християнство». Захід відбувся за організації Гуманітарного факультету УКУ, Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса та програми «Київське християнство».
«Як добре нам бути разом. Я дякую Ігореві Скочилясу, що він вкотре збирає нас сьогодні», – зазначив владика Борис на початку. Відтак він запропонував переформатувати лекцію в розмову і спільну бесіду, де разом можна зібрати кілька точок для спільного документа, який послужить стимулом для інших інтелектуальних кіл в Україні і поза нею.
Рефлектуючи на тим, яким має бути інтелектуал у час кризи, зокрема під час війни, владика поставив за приклад світлої пам’яті професора Ігоря Скочиляса. За його словами, Ігор був одним із перших, хто поїхав на передову під час Революції Гідності: «Я не можу назвати іншої особи з середовища УКУ, яка весь Майдан відбула в наметі на Хрещатику. Ігор у кризових ситуаціях завжди вів за собою. Він біг наперед. Якщо в науковому середовищі він виділявся даром слова, наснагою писати товсті книги, то в критичних ситуаціях – не був проповідником, а свідком. Нехай позиція нашого дорогого професора буде для нас заохотою і прикладом, адже він ніколи не чекав на візійні документи чи теоретичні обґрунтування. У нього в серці був відгук, який стимулював до дії, можливо, це дар, отриманий від Бога».
Відтак владика наголосив, що інтелектуали покликані бути передовсім людьми. Можливо, це звучить як елементарна річ, але для мислення, писання, навчання важливо, щоб ми були цілісними особами.
«У час війни, коли є спокуса сидіти в новинах, треба тренувати самодисципліну. Адже є небезпека, що інтелектуали можуть “застрягнути” в джерелах. Ігор часто сидів в архівах, між сотні джерел – вони були його пасією і в праці історика цей пріоритет є зрозумілим. Але ми можемо схибити, думаючи, що в час кризи нам треба вичерпати всі джерела, перечитати всі сайти і передивитись новини. Насправді нашим покликанням є бути творчими і діяти, а не лише споживати», – наголошує владика.
Крім того, на думку президента УКУ, для інтелектуальної діяльності треба мати здоров'я – передусім добре висиплятися. Адже, якщо ми будемо в добрій фізичній формі, то зможемо бігти на довгу дистанцію. Не менш важливим є збалансоване харчування. Треба старатись вчасно їсти і в стресі не заїдати зайвим. Можливо, в інтелектуальній дискусії це виглядає як щось приземлене, але сон, харчування і наш рух – це те, що впливає на нас і може обмежувати нашу дію, зокрема як інтелектуалів. І останнє – для людей високої думки важлива молитва. Це перехідна точка від загального здоров'я до нашої інтелектуальної праці.
«У молитві ми бачимо реальність такою, якою вона є і це приносить мир, дає смирення та погляд на світ з його підлістю і красою. Молитва помагає нам бути вселенськими, великодушними, окриленими. Тож, будучи здоровими, маючи молитовну поставу і зберігаючи у серці мир, інтелектуал у сучасних обставинах може піти на фронт: ідеї, потіхи, пояснення. Він може багато чути і слухати, сприйняти і належно віддати. Такі люди покликані нести суспільству розуміння того, що відбувається довкола, пояснювати як йти вперед з перспективи історії і з надією на майбутнє», – зазначив владика Борис.
Наостанок присутні поділилися своїми міркуваннями щодо сучасних викликів для інтелектуалів, а також обговорили як на них реагувати.
Ректор УКУ о. Богдан Прах, підсумовуючи зустріч додав, що у часи випробувань спільноті УКУ дуже бракує професора Ігоря Скочиляса, але його життя назавжди залишиться прикладом для всієї університетської спільноти.
«Для мене відсутність Ігоря – це щоденний біль, – поділився о. Богдан Прах. – Коли приходжу на роботу, мені його бракує – не як проректора, а насамперед як людини, з якою можна було поговорити і почути мудрі слова в дусі Євангелія. Навіть сьогодні я дивився на те крісло, де він завжди любив сидіти в моєму кабінеті і сльози виступали на очах. Я пригадую, як він із заохотою стрибав у глибоку воду людських конфліктів, щоб нас примирити. У всіх тих напругах Ігор направду був євангельським послом, який зрівнював всі можливі горби, щоб ми могли почувати себе в єдності. Я молюся, щоб Господь Бог міг через нього ще не раз до нас промовити через його усмішку, поради і приклад життя».
Розробка сайту