«Інфодемія» – термін, який запропонував Папа Франциск на початку пандемії коронавірусу для означення поширення неправдивої інформації щодо пандемії та вакцинації. Тоді спілкуючись із журналістами, він закликав не поширювати неперевірену і неякісну інформацію, оскільки вона викривляє реальність сприяє поширенню паніки і страху в суспільстві, яке й так перебуває у тривожному стані.
Термін «інфодемія», особливо у добу соціальних мереж, придатний для будь-яких ситуацій, коли суспільство постає на порозі загроз. Йдеться і про нинішню ситуацію загрози повномасштабного російського вторгнення в Україну. У таких ситуаціях терміни «напівправда», «неперевірена інформація» тощо зводяться до того, чим є насправді це поняття – викривленням дійсності, дезінформацією, неправдою. Все це – потужна зброя для емоційного розхитування суспільства, дезорієнтації і роз’єднання.
Базовий алгоритм того, що ми сьогодні називаємо маніпуляцією, напівправдою і викривленням дійсності описаний ще у перших розділах книги Буття.
«Викривлення дійсності – це брехня. А брехня – це гріх, – резюмує о. Ігор. – Першим брехуном був диявол, який обманув Адама і Єву – мовляв, з’ївши заборонений плід, станете, як боги, і будете знати добро і зло. Бо, мовляв, ви живете в "інформаційному вакуумі", вам розповіли тільки про добро, а насправді ж є і зло". Ви його не знаєте, тому, відповідно, не боги, бо Бог знає все. Ну то от спробуйте – і відкриється вам вся правда… Отже, коли ми обманюємо, ми робимо роботу диявола, а це – гріх, тим більший, якщо це відбувається свідомо і якщо це має значний вплив на інших людей».
Це стосується, в першу чергу, ЗМІ, але не тільки: у добу соціальних мереж кожен користувач несе відповідальність за поширення тієї чи іншої інформації, оскільки, свідомо чи ні, може стати поширювачем «інфовірусу».
Отець Ігор розповів притчу про жінку, яка покаялася у наклепі на невинну людину, і священник як покуту дав їй, окрім іншого, розірвати подушку і розкидати по вулиці пір’я. І тоді сказав їй: «А тепер те пір’я позбирайте…»
«Тобто неправда, як камінь, кинутий у воду, ширить хвилі, яких ми й не бачимо, – каже керівник Департаменту інформації УГКЦ. – Отже, відповідальність кожного з нас за цю інформаційну діяльність лежить на кожному з нас. Коли шановані люди бездумно чи на емоційній хвилі перепощують щось із непевних сайтів – зокрема, й відверто проросійських, вони своїм авторитетом надають довіру цій інформації для пересічних користувачів соцмереж, які її поширюють уже без особливих сумнівів…»
Так відбувається ланцюгова інформаційна реакція – чи «інфодемія».
«Свідоме поширення неправди – це гріх», – каже отець Ігор.
Несвідоме ж поширення – це, як мінімум, безвідповідальність і легковажність, яка у наш час може стати не менш важким гріхом.
«Якщо подивитися глибше, то все починається з нас самих, бо медіа – це один із інструментів, які орієнтуються на те, що потрібно їхньому читачу, слухачу чи глядачу, на їх запит, – зауважує Оксана Мороз. – Так, аудиторія краще реагує на емоційний чи контраверсійний контент. Аудиторія розповсюджує фейки в шість разів швидше, ніж правдиву інформацію. Відповідно, усі гравці на полі поширення інформації – і ЗМІ, і їх аудиторії – працюють проти поширення правди. Алгоритм соціальних мереж також орієнтований на емоційний і контраверсійний контент – ця інформація поширюється дуже швидко і, відповідно, саме там концентруються інформаційні віруси. І на жаль, люди, хапаються за цю таку інформацію. Треба пам’ятати: кожна наша дія у соцмережах сприяє поширенню тієї чи іншої інформації. Тому важливо сформувати для себе інформаційну гігієну, доносити її до інших, і поступово ситуація почне вирівнюватися. Це складне завдання і тривалий процес, схожий на набуття масової грамотності, вміння читати й писати. Зараз ми стоїмо перед необхідністю набуття цифрової грамотності – не тільки в Україні, а й в усьому світі».
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту