Основна перешкода для радості
Сучасне життя часто схоже на рух по багатосмуговій автостраді – машини мчать на великій швидкості, стоять в заторах, знову женуть, і так без кінця. І часто без сенсу.
«У цьому неспинному виснажливому русі люди взагалі забувають, що таке справжня радість, – каже психолог. – Не миттєве задоволення власного его – «я обігнав когось» чи «у мене крутіша машина», а чиста радість. Головним ворогом радості в цьому умовному трафіку є стан, коли не можна зупинитися ні на секунду, щоб не випасти з потоку, треба мчати, бігти, гнати… Але в поспіху і гонитві немає радості, це, врешті-решт, приносить лише виснаження, спустошення».
Найпростіший і найпевніший спосіб відчути радість – просто зупинитися. Дозволити собі ненадовго випасти з цього шаленого потоку, походити по лісу, дивитися, слухати, дихати…
«Іван Золотоустий казав, що Бог подарував людині три речі з Раю – зоряне небо, пелюстки квітів і усмішку дитини. Спитайте себе – коли ви востаннє по-справжньому дивилися на небо?» – заохочує слухачів пан Мирон.
Тут і тепер
Основний момент і «правило» щастя – відчути себе тут і тепер. А глобальніше – усвідомлювати унікальність свого життя, а отже – самоцінність. «Ти знаєш, що ти – людина?.. Знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина, очі твої – одні…» – приблизно про це написав Василь Симоненко.
Це не означає, що потрібно відсікати минуле і не думати про майбутнє – «тут і тепер» не означає жити лише сьогоденням. Золота середина – жити тут і тепер, відчуваючи життя на дотик і смак, пам’ятати про минуле і дивитися у майбутнє. Йдеться про усвідомлене життя, усвідомлений рух… Проблема багатьох людей у тому, що одні ніби живуть у минулому – радісному чи травматичному, а інші – у майбутньому, з прицілом «зароблю грошей, куплю машину, схудну, одружуся тощо, і тоді почнеться справжнє життя»… Але таке проживання минулого чи очікування майбутнього, як правило, не приносить ні радості, ні щастя…
Радість – тиха
Різниця між короткочасним задоволенням і радістю у тому, що радість – тиха і спокійна, це відчуття присутності, отого «тут і тепер».
«Так, цю радість можна відчути тільки в тиші, коли людина дозволяє собі віддалитися від шуму і метушні... Тоді можна почути себе. Деколи це потребує зусилля, труду. А суспільство зараз влаштоване так, щоб людина ні на секунду не залишалася у тиші, сама з собою», – зауважує пан Мирон.
І це, на думку психолога, загроза не лише психологічна – як чинник стресу, а й екзистенційна і духовна. Адже кожна людина має особистий простір, навіть якщо він стиснений до меж її власного тіла. І у цьому просторі час від часу треба стишуватися, щоб відживлятися, знаходити сили і сенси. Психолог наводить приклад японських самураїв – воїнів, які, окрім бойових мистецтві, володіли й мистецтвом споглядання. У чому сенс для воїна годинами дивитися на квітучу сакуру? У тому, щоб відновити чи знайти внутрішню рівновагу і силу, заспокоїти бурю емоцій, почути тихий голос, який є у кожній людині…
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту