У своїй науці проповідник зауважив: «Господь нам каже, що центр Божого Закону має дві нероздільні сторони: любов до Бога і любов до ближнього. На жаль, така відповідь Спасителя не дуже сподобалася свого часу законовчителю. Саме тому він запитав Христа: хто є ближнім? Це цікаве питання, яке є актуальним і сьогодні».
«Якщо б ми сьогодні поставили таке ж питання: що є основою закону? Ми б отримали різні відповіді і, очевидно, вони нам би не сподобалися, як і сучасникам Спасителя», – додав проповідник.
У тогочасному суспільстві «ближніми» вважалися чітко визначені три категорії. А це: по-перше, мій приятель чи сусід. По-друге, співбрат у вірі. А третя категорія – це праведна людина.
«Лише до цих категорій можна було проявляти милосердя і любов. До всіх інших такі вчинки не віталися. Таким чином суспільство провело межу між ближніми і чужинцями», – пояснив священник.
Сьогодні бачимо, що наше суспільство на тому самому камені спотикання, бо чітко ставить межу, де є ближній, а де –чужинець.
«Для того щоб розвіяти цю оману, Ісус поставив у приклад самарянина, що стало шоком навіть для Його учнів. Саме такий вибір показує, що для Христа важливе щось більше. Він хоче нам донести основний месидж: добро не має кордонів. Бог є вільним від усіх упереджень. Вони є наслідком наших гріхів», – переконаний о. Петро.
Основне питання, яке ставимо сьогодні: хто є моїм ближнім?
Знаходимо відповідь: «Ближнім є той, хто наближається. Той, хто входить у моє життя, бажаючи чинити добро і милосердя. Той, який нам просто даний. Бог дає нам ближнього зі своїми проблемами, труднощами і болями. Ми маємо відповісти – наблизитися і стати йому ближнім».
«Чому Господь нас цього повчає? Невже він це робить просто для того, щоб відновити взаємини між людьми?» – знову замислюється священник.
За словами проповідника, Господь у цій притчі показує свою дію. «Позаяк Він є справжнім ближнім кожному з нас. Сам Господь наближається до кожного з нас. Він наближається до нашого життя. Господь постійно в історії спасіння робить крок назустріч своїм синам і дочкам. Це Він, як той милосердний самарянин, віднаходить нас там, де є найбільша наша потреба і проблема, де є найбільше наше падіння, де ми є напівмертві. Наш Господь Бог підходить і зціляє нас, покриває наші рани, натираючи їх єлеєм радості та вином Євхаристії заліковує їх. Саме наш Господь бере нас на свої руки і веде нас до свого заїзду, до своєї Церкви, щоб ми там віднайшли спокій нашого серця, набралися сил душевних і тілесних», – переконаний ректор семінарії.
«Сьогодні через притчу Господь привідкриває свою сутність. Ми розуміємо, що прагнемо бути подібними до Бога. Саме тому маємо входити у біль іншої людини і ставати їй ближнім. Нашим покликанням у житті є служити одне одному, а особливо сьогодні, коли ми переживаємо ізоляцію, спричинену коронавірусом і маємо небезпеку перетворитися на суспільство відчужених. Ми до вірусу не мали часу на милосердя, а під час ізоляції не маємо можливості на милосердя. Непотрібно відшуковувати закон, який немовби дозволив нам оминути відвічний обов’язок здійснення діл милосердя один до одного. Притча вказує, що центром Божого закону є любов. Любити ближнього означає ввійти в його обставини», – зазначив о. Петро.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту