Про цей київський період життя і праці Блаженнішого у «Добрій розмові» з Галиною Бабій згадує о. Олекса Петрів.
Пам’ять і вдячність за життя і спадок, залишений Блаженнішим Церкві і Україні, вірянам і всім людям – такі відчуття викликає кожна думка про Любомира Гузара. Тому щоразу, коли шукаємо відповіді на складні запитання людського і суспільного життя, такими помічними є його слова і роздуми. Слово і голос Блаженнішого Любомира звучить і впродовж цієї програми.
«Блаженніший Любомир ніс у собі мир і втіху, тому кожен спогад про нього дає внутрішній спокій, - каже о. Олекса. – Усі, хто був покликаний, називали його «наш батько», усі мали його увагу і тепло…»
Дорога УГКЦ і Блаженнішого Любомира до Києва почалася задовго до офіційного перенесення осідку Церкви зі Львова до Києва, ще з середини 90-х, коли Любомир Гузар був єпископом-помічником з делегованими правами. Українська Церква мала повернутися у місто Володимира – Київ, бути Церквою всієї України. І це викликало спротив різних сил – і політичних, і церковних. «Це така державна чи й релігійна незрілість – щось забороняти», – говорив тоді в інтерв’ю Блаженніший Любомир.
«Зараз, у ретроспективі, стає дедалі більше зрозуміло, наскільки це було у Божому провидінні – ці зусилля, щоб УГКЦ посіла відповідне місце у суспільному і духовному житті всієї України… А це неможливо було реалізувати без постійної присутності в Києві. І Баженніший Любомир був реалізатором цього провидіння, а ми – його помічниками», - пригадує о. Олекса, який свого часу, ще до перенесення осідку до Києва, очолював Бюро зв’язків УГКЦ з органами державної влади, а пізніше був секретарем Синоду єпископів УГКЦ, які діяли на території України.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту