Важливо не лише просити прощення і прощати іншим, але набратися сміливості зуміти простити собі. Багато наших шрамів, рубців минулого все ще болять, тому що ми не набралися сміливості простити собі. Про це сказав владика Степан Сус, голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві.
Сьогоднішня Євангельська історія, сказав проповідник, відкриває перед нами ще одну правду і таїнство нашого життя – уміння просити прощення і простити самим собі.
Щоразу, коли ми приступаємо до сповіді, акцентував владика Степан, Господь устами священника говорить нам: «Прощаю та розрішаю тебе з усіх гріхів твоїх».
«Це дуже важливі та глибокі слова, – відзначив єпископ. – Часто проходить багато років до того моменту, коли ми чуємо ці слова у тайні примирення з Богом та ближніми. Ми схильні переживати різні життєві драми, інколи закриваємо себе у стінах свого минулого, боїмося визнати помилки, не готові сказати слово "прощаю" або "прости мені"».
Чому так стається? Мабуть тому, вважає він, що людина здатна припускати, що після цього всього Бог нас перестав любити. Деколи вважаємо, що ми вже більше не цікаві Йому, а кожну невдачу з часом cприймаємо як Божу кару за своє минуле.
«І навіть якщо хтось скаже, що нема потреби просити прощення, бо завтра буде те саме, маємо просити, тому що вже сьогодні маємо шанс все ж таки стати іншими. У Бога цей шанс, ця можливість є завжди великим даром Його любові», – вважає владика Степан.
Але, на переконання проповідника, важливо не лише просити прощення і прощати іншим, а й зуміти простити собі. Навіть після нелегких сповідей, коли нам простив Господь, простили ближні, ми не змогли простити собі, тому що боїмося себе.
«У таїнстві Божої любові не біймося інколи сказати на молитві самі собі "я прощаю собі", тому що Господь вже простив», – закликав владика Степан.
Розробка сайту