Насамперед новий владика Микола Бичок висловив вдячність Святішому Отцеві Франциску за надану довіру та головному святителеві Блаженнішому Святославу. «Лише Господь знає, яким непростим був мій шлях до цього дня. Тому дякую вам особливо за довгі розмови, за духовну підтримку в той час, коли новина про обрання мене на єпископа була для мене не зовсім радісною», – сказав єпископ.
Подякував першому співсвятителю – владиці Ігорю Возьняку, митрополиту Львівському, з рук якого владика Микола 3 травня 2005 року отримав священничі свячення.
Висловив вдячність також другому співсвятителю владиці Петрові Лозі, єпископу-помічнику Сокальсько-Жовківської єпархії. Він пригадав, що з владикою Петром вони разом розпочинали духовне життя 23 роки тому, навчались у семінарії, служили як редемптористи в різних місцях, а від сьогодні разом крокуватимуть у єпископському служінні.
Склав велику подяку владиці Петрові Стасюку, довголітньому єпарху Мельбурнської єпархії Святих Петра і Павла в Австралії. «Владико, хоча ви і не змогли прибути на хіротонію з Австралії, та саме від вас хочу вчитися, як бути добрим пастирем для нашої єпархії в Австралії, Новій Зеландії та Океанії», – відзначив єпископ.
«Дивні дороги Господні, – сказав владика Микола. – Перший єпарх Австралії владика Іван Прашко походив зі Збаража Тернопільської області, другий єпарх владика Петро Стасюк хоч і народився в Канаді, але його родина походила з Тернопільщини. І я, як третій єпарх, є вихідцем із самого Тернополя».
Подякував і Синоду УГКЦ за надану довіру.
В особі протоігумена отця Андрія Рака особливо подякував Згромадженню отців редемптористів і всім співбратам Львівської провінції, з якими владика прожив більшу частину свого чернечого життя. «Навіть після обрання мене єпископом я залишатимуся редемптористом до кінця свого життя. Двадцять три роки, прожиті в чернечій спільноті, були найкращими в моєму житті, які б я не проміняв ні на що», – відзначив новий єпископ.
Він висловив надію, що в майбутньому його співбрати будуть товаришувати йому своєю молитвою. «Надіюся на подальшу нашу співпрацю. Австралія, Нова Зеландія, Океанія вже сьогодні чекають на українських синів святого Альфонса, які занесуть велике відкуплення у Христі на край світу», – сказав владика Микола.
Подякував промовець і своїм батькам Петрові та Анні за дар життя, за недоспані ночі, за виховання, за приклад, за батьківське благословення в його покликанні. Висловив вдячність за те, що ще в часи підпілля ходили на Службу Божу, брали його малого, який ще тоді нічого не розумів, але Господь уже все знав наперед…
«Останні п'ять років свого життя я провів у парафії Івана Хрестителя в Нюарку у США. В особливий спосіб хочу подякувати моєму пароху отцю Тарасу Свірчуку, з яким ми разом будували редемптористську спільноту для служіння вірним у цій парафії», – сказав він.
Подякував також усім парафіянам та прихожанам цього храму за те, що вони разом, як парафіяльна родина, йшли до Царства Небесного. «Звістка про обрання мене на єпископа для багатьох з вас була неочікуваною, зрештою, і для мене. Але я не перший, кого Церква покликала на архиєрейське служіння. Саме з цієї парафії три отці редемптористи стали владиками. Світлої пам'яті владики Михайло Гринчишин та Михайло Кучм'як і владика Михайло Вівчар, який зараз у Канаді. Хоч я не є Михайло, але Господь покликав і мене», – додав владика.
Редемптористи завжди закінчували проповідь особою Пресвятої Богородиці. Владика теж завершив свої слова зверненням до Небесної Матері і попросив ласки бути добрим пастирем у Христовому винограднику. «В особливий спосіб поручаю Тобі повірену мені Мельбурнську єпархію Святих Петра і Павла в Австралії, Новій Зеландії та Океанії, щоб вона зростала у святості через втілення християнських чеснот віри, надії та любові. Так я надіюся, так нехай станеться», – сказав на наприкінці владика Микола Бичок.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту