Як ідеться у фільмі «Живого ТБ», усе почалося з українського культурного центру…
Пані Дарія Томашовська, віцепрезидент Українського осередку імені святого Андрія, розповідає, що в 70-х роках сюди приїхало десь 12 українських родин заради мінеральних вод, бо їм це нагадувало Україну…
Спершу тут була унікальна ситуація – православна і католицька громади служили разом. І було стільки людей, що не вміщалися в храмі.
З 1984 року утворилася окрема греко-католицька громада Введення в храм Пресвятої Богородиці з окремим храмом. Щоб побудувати храм, українці готували їжу на продаж і так заробляли кошти.
Одне подружжя – Миколи і Катерини Святих, пожертвувало на храм усе своє майно, яке надбало за життя. Це близько 350 тисяч доларів.
Парафія дуже швидко зростала.
– Тут було дуже багато українців, – розповідає парафіянка Орися Свистун. – Якщо ви хотіли сісти в церкві на лавку під час Літургії, то треба було прийти на півгодини швидше.
Дорослий вік парафіян пояснюється тим, що більшість переїжджають сюди з Півночі. Вони завершили свою кар'єру і шукають комфортнішого клімату. Частина приїжджає лише в холодний сезон.
Владика Богдан Данило, єпарх Пармської єпархії, захоплюється активністю цих людей.
– Я глибоко вірю в Бога, – каже Неоніла Лахман, член парафіяльної ради, – вірю, що нам треба плекати цю віру, а не лише сказати, що я вірю, що я є українським католиком. Щоб віра росла, треба вчитися, читати.
– Належати до Церкви, до парафії – налагоджує життя, – переконує парафіянка Іванка Олесницька.
Щосереди в гуртку молитви вже понад п'ять років моляться за кращу долю України, щоб якомога швидше закінчилася війна.
За порядком у храмі стежить Сестринство. Це жіноча організація, яка також збирає кошти на різні потреби парафії.
Зіна Ференц, голова Сестринства, відзначає, що жінки організовують різні ярмарки і таким чином заробляють кошти на різні благодійні потреби громади.
Крім духовного, тут вирує культурне та суспільне життя.
– Люди люблять збиратися як одна велика родина, – розповідає Неоніла Лехман. – Ми одне одному допомагаємо, спілкуємося.
– Мені вже понад 70 років, – каже Нестор Олесницький, – але тут я вважаюся як свіжа кров і мене "запрягають" у всі товариства. Добровільно записуюся.
У минулому це були успішні люди: підприємці, юристи, посадовці, лікарі.
До прикладу, федеральний суддя Богдан Футей, який був призначений на свою посаду президентом Рейганом, активний парафіянин, волонтерить на кухні й охоче про це розповідає: «Ми смажимо ковбаски, деруни, робимо борщ, вареники. І це все продаємо, а кошти йдуть на потреби парафії».
Діє тут також одна з найсильніших організацій у США і в Норт-Порті – Союз українок Америки.
Леся Попель, голова п’ятдесят шостого відділу Союзу українок Америки, відзначає:
– Вони підтримують українську мову і нашу культуру. І дуже надають щедру фінансову підтримку пораненим солдатам та їхнім родинам, які постраждали від війни в Україні.
Отець Василь Петрів, парох парафії Введення Пресвятої Богородиці, відзначає, що йому з такими парафіянами дуже подобається працювати, бо їхній попередній життєвий досвід дає йому можливість багато навчитися.
Найбільше тут мріють, аби парафія росла та розвивалася.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту