Про таємну семінарію в Дорі, знамениту пасіку і церкву на стриху розповів у програмі «Добра розмова» від 20 грудня о. Богдан Іванюк, семінарист-«косилівець», нині парох у смт Делятин Івано-Франківської області. Отець Богдан був учнем отця Михайла Косила та племінником єпископа Симеона Лукача, якого УГКЦ зараховує до новомучеників.
Блаженний Симеон благословив отця Михайла Косила на священство у 1958 році, і в тому ж році отець Михайло був заарештований – за те, що збирав підписи, щоб зачинену церкву Святого Іллі в Дорі повернули греко-католикам. Здавалося б, нерозсудлива акція в умовах заборони Церкви, проте не зовсім так: тоді вдалося зібрати 1250 підписів вірян, тобто люди не побоялися заявити про свої переконання. Як і сам отець Михайло – послідовник монахів-студитів і новочасних мучеників віри, яких у ті часи було так багато. Проте провідники підпільної УГКЦ розуміли, що одне із важливих завдань – виховання молодого покоління священиків, оскільки старше було репресоване і майже винищене. Так постала підпільна духовна семінарія в Дорі, яка діяла від 70-х й до проголошення Незалежності України. Містилася вона в хаті о. Михайла Косила в Дорі, неподалік від Яремча (тепер - музей підпільної УГКЦ).
«Хата отця Михайла стала підпільною церквою і семінарією, – розповідає один із «косилівців», о. Богдан Іванюк, який навчався там у середині 80-х років. – Я повернувся з армії, пішов до сповіді до отця Михайла. Відчував своє покликання – бо бачив і людей, які несли віру в ті тяжкі часи, і родина у мене була така, а після цієї розмови з отцем Михайлом утвердився в цій своїй певності. Так і залишився у семінарії…»
Семінарія отця Михайла Косила була швидше спільнотою, середовищем, яке він організував у межах свого дому і пасіки, де працював. Там таємно навчалися і читали церковні книги, вели бесіди, молилися, вчилися служити Літургію – на стриху свого дому отець Михайло облаштував, фактично, зменшену модель церкви. Для своїх учнів він був духовним батьком і прикладом служіння до кінця.
Усі вихованці підпільної семінарії в Дорі приймали свячення у неодруженому стані. Це, не в останню чергу, зумовлювалося готовністю до переслідувань з боку КДБ – у 70-ті роки цей тиск був не таким гнітючим і фатальним, як у 40-і, коли за служіння УГКЦ засуджували на десятиліття заслання чи на смерть, але все ж. «Якби мене судили, а поряд були дружина й діти, я не впевнений, що витримав би і не зрікся, – казав отець Михайло. – Найбільше можна було послужити, будучи вільним…»
З «косилівської» семінарії вийшли понад 20 священиків, серед яких – митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василь Семенюк. Отець Богдан Іванюк належить до так званої третьої генерації греко-католицьких священиків, які навчалися у часи підпілля у 80-х і були висвячені на початку 90-х, у переддень Незалежності України. Вихованці семінарії Михайла Косила служать і за кордоном, і в Україні – найбільше ж у Коломийській єпархії.
Отець Михайло надихнув до священичого покликання багатьох – зокрема Блаженнішого Святослава. Батьки майбутнього Глави УГКЦ були близько знайомі зі священиком і часто брали участь в підпільних богослужіннях.
На сьогодні ведеться дослідження «косилівського» феномену – служіння й виховання нового покоління священиків в умовах підпілля й переслідувань впродовж десятиліть. Це важливий матеріал і в історії УГКЦ, і в історії України ХХ століття – як свідчення боротьби, вірності й віри. Про підпільну духовну семінарію та отця Михайла Косила знято документальний фільм, який можна подивитися тут.
Розробка сайту