УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

«Кризи в подружньому житті – це своєрідні точки росту, у яких ми набуваємо безцінного досвіду», – християнський психолог

12.08.2019 12:57
ГОЛОСУЮ! рейтинг ugcc.tv
1
Любов – дар Божий, але й праця. Подружнє й особисте щастя можна і потрібно будувати день за днем, цеглинка за цеглинкою. Тому варто знати і розуміти певні закони цього будування, зокрема й стосунків.

Як сприймати і проходити неминучі кризові періоди, які етапи стосунків у подружжі та як їх досягати? Продовження цієї теми – у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» з християнським психологом Лідією Кондратик.

У попередній програмі циклу про подружнє життя йшлося про кризи, через які проходить кожна родин: адаптацію і «притирання» один до одного, появу першої дитини, момент, коли старша дитина йде до школи. Наступна серйозна криза – коли старша дитина покидає родинне гніздо (їде на навчання чи роботу в інше місто/країну, одружується тощо). Порівнюючи сім’ю з годинниковим механізмом із складною системою коліщат, можна сказати так: одне коліщатко випадає – і система повинна перебудуватися. Чому цей момент один із доволі складних періодів для родини?

«Ми довго вчимося бути батьками – і от ця роль виявляється уже непотрібною, принаймні, у тих межах і виявах, що раніше, – каже психолог. – Так, відпустити дитину в доросле життя складно, страшно, іноді болісно, але необхідно. Це – її життя, яке вона повинна проживати сама. Тому завдання батьків – виростити дитину так, щоби вона змогла бути самостійною, давати собі раду…».

Лідія Кондратик каже, що момент відпускання старшого з дітей – перший дзвінок щодо того, що невдовзі й молодші підуть, і неминуче постане питання у подружжі: а що нас пов’язує, окрім дітей? Чи є нам про що говорити? Так родина підходить до наступної кризи, коли всі діти покидають батьківський дім, і чоловік із дружиною залишаються удвох.

«Багато сімей розпадаються саме на цьому етапі, коли виявляється, що немає про що говорити, – каже п. Лідія. – Що робити, щоби стосунки збереглися і раптом не виявилося, що подружжя, по суті, – чужі люди, які проживають на спільній території і яких нічого не пов’язує? На мою думку, пам’ятати, що діти рано чи пізно підуть, а ви залишитеся удвох. І це постійне нагадування: чи є між вами щось спільне, крім дітей і побуту, хто ви один для одного? Стосунки треба вибудовувати щодня: що довший період неспілкування, неєднання, то більша прірва утворюється між людьми, то важче її здолати. Часто чоловік і жінка настільки бояться залишитися наодинці, що підсвідомо роблять усе, щоб діти залишилися з ними, і часто ламають їм життя… ».

Наступне серйозне випробування – втрата одного з подружжя. Це сумно, але неминуче, і той, хто залишається, мусить навчитися жити сам.

«Символом шлюбу є кільця, які перетинаються, а не одне в іншому, – наголошує психолог. – Якщо хтось повністю розчиняється у партнері, то його втрата фатальна. Тому в кожного має бути і власне життя – інтереси, хобі, друзі, те, що триматиме, коли це станеться. Щоби вижити в такій кризі, потрібно бути самодостатнім. Це велике випробування для людини – хто вона сама по собі…».

Психолог зазначає, що кризи й конфліктні моменти – це своєрідні точки росту, принаймні саме так їх можна й потрібно сприймати. Вирішуючи конфлікт, успішно долаючи кризу, ми набуваємо безцінного досвіду та сил для руху вперед і долання наступних «порогів», які є і будуть.

Що ж дає силу долати ці «пороги» та тримає людей разом? Звичайно, любов, яку, як і стосунки, потрібно ростити, і у якій, як і в стосунках, також є свої етапи розвитку.

«Процитую відомий уривок із Послання до коринтян: "Любов – довготерпелива, лагідна, вона не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, у все вірить, у всьому надіється, все перетерпить. Любов ніколи не проминає…". Це – любов, яку дає нам Бог. Замість слова «любов» можна підставити «Бог», щоби зрозуміти, якою вона є насправді. Бог нам показує, як можна любити і яку любов можемо відчути…».

Психолог говорить, що часто люди кажуть, що коли зустрічалися, були почуття й любов, але от – все минуло. Проте минула закоханість, емоції, але любов – не емоція, а свідомий вибір.

 «Я колись говорила,  що стан закоханості та якогось неземного щастя, який триває до півроку і в якому, як правило, одружуються, – це обман. Для чого він на початку, якщо доведеться зняти рожеві окуляри й побачити, що партнер – не зовсім такий, яким ми собі його уявляли? Проте це не обман: насправді Бог нам дає цей стан як подарунок – показує, через наше сприйняття іншого, якими очима Він дивитися на нас. Так, це заохочення – як може бути добре, до чого можна прагнути. І найцікавіше, що до цього можна буде повернутися, дійти, але своєю працею», – каже п. Лідія.

Наступні етапи розвитку любові: насичення, коли кожен робить те,  що йому подобається, і етап відрази, перенасичення, на якому виникають конфлікти й негативні емоції. На цьому етапі люди вчаться сваритися і миритися, домовлятися, розмовляти, бути разом.

 «Багато сімей ходять по цих етапах по колу і багато просто не витримують – розходяться, шукають нових стосунків, – каже психолог. – Проте втеча від невирішених питань зовсім не означає, що інші стосунки будуть кращими. Адже якщо не проведена внутрішня робота, ми неминуче притягуємо ту ж проблему чи людину, яка змусить до неї повернутися на іншому рівні…».

Після бурхливого «порогу» перенасичення приходить етап терпіння – прийняття того, що змінити не можна, а саме – іншу людину. Це прийняття людини такою, якою вона є: зі всіма її недоліками й неідеальністю, дозвіл бути собою і партнерові, й собі, момент остаточного вибору – «я обираю цю людину, незважаючи ні на що». Після цього приходить етап поваги до партнера, а далі – й справжньої дружби, коли приймаємо людину такою, якою вона є, і  вдячні за те, що вона поряд.  

reradio.com.ua

Медіа по темі:

Останні публікації

Популярні