УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

«Ми зобов’язані робити все, що від нас залежить, і водночас довіритися Богові та просити Його підтримки у тому, що понад наші сили», – отець Андрій Нагірняк

24.03.2020 17:29
ГОЛОСУЮ! рейтинг ugcc.tv
1
Епідемія коронавірусу поставила великі виклики як перед кожною окремою людиною, так і перед суспільствами, державами і спільнотами – зокрема Церквою. Один із цих викликів – усвідомлена відповідальність за себе й інших.

Адже плата за бездумність на сьогодні – дуже висока. Про особливості духовного служіння Церкви на період карантину, про те, як прожити цей період по-християнськи – у програмі «Добра розмова» з Тарасом Бабенчуком говорив отець Андрій Нагірняк, душпастир у Патріаршому соборі УГКЦ у Києві. 

Одна із вимог безпеки на час карантину – максимальне зменшення фізичних контактів між людьми. І це також – один із моментів відповідальності перед собою, близькими і Богом.

«Відповідальність – це те, над чим мусимо працювати завжди, те, у чому завжди можемо ставати кращими – чи йдеться про карантин, чи про виконання обов’язків щодо себе, близьких, своєї праці, – каже отець Андрій. – Звичайно, остаточна відповідальність, яка дасть результат, залежить від дуже багатьох людей, вона вимагає консолідації всіх громадян і частин суспільства. В іншому випадку, якщо хтось безвідповідальний щодо себе і своїх обов’язків, зусилля багатьох будуть зведені нанівець. Розуміємо, що у нашій державі бракує саме відповідальності за рішення і дії… Ми стоїмо перед викликами, до яких, напевно, не готові, тому кожному, особливо тим, на кому лежить відповідальність за інших людей, треба продумувати всі можливі наслідки своїх дій і рішень…»

У цей час непевності і страху роль церков у житті суспільства є значною, оскільки ця ситуація є і духовним викликом. Люди потребують духовної підтримки, думки і слова духовних і моральних авторитетів. Як підкреслює отець Андрій, викликом для Церкви є необхідність фізичного дистанціювання від вірних, яке, попри все, може і повинно посилити духовну роботу, духовну близькість і єдність Церкви. Як сказав у проповіді на Хрестопоклонну неділю Блаженніший Святослав, «нехай Дух Святий вчить нас молитися у надзвичайних обставинах і бути разом, коли фізично мусимо бути одне від одного віддалені…»

Досвід Італії, де епідемія коронавірусу та карантин почалися в кінці лютого, свідчить, що рішення про закриття храмів для публічної молитви було правильним. Священики Католицької Церкви, і УГКЦ, зокрема, інформували і пояснювали парафіянам: усі богослужіння служитимуть самі священики при закритих дверях і транслюватимуть їх on-line для вірних. В той же час храми як такі залишалися відкритими для особистої молитви, щоб людина могла прийти й помолитися там на самоті. Були оприлюднені норми поведінки у храмі на цей час, як от уникати цілування ікон та інших реліквій, вшановуючи їх лише через уклін тощо. Були пропозиції, як повинен проводитися обряд причастя, аби мінімізувати можливість інфікації, а також приписи, як проводити таїнство сповіді. Всі ці досвіди УГКЦ врахувала і запровадила за перших ознак пандемії та введення карантину в Україні.

«В даному випадку, кажучи про відповідальність, маємо на увазі, що вона є загальною, оскільки й священик, не знаючи про це, може бути носієм вірусу, – пояснює отець Андрій. – Оприлюднена інформація свідчить, що наразі інфіковані не мають зовнішніх ознак хвороби. В Україні немає достатньої кількості тест-систем, щоб виявити інфікованих. Можливо, у більшості осіб ця хвороба не призведе до смерті, але для певної частини громадян – людей похилого віку та хворих, наслідки можуть бути суттєвими…»

Більшість чи, принаймні, половина тих, хто ходить до церкви на богослужіння, –  саме старші люди, які мають таку потребу і не уявляють, як можна не піти на недільну службу. І у цьому – також виклик для УГКЦ: як переконати людей залишитися вдома і, водночас, не залишати їх без духовної опіки. Фактично всі єпархії УГКЦ в Україні видали відповідні постанови щодо обмеження присутності вірян на службах у храмах і забезпечення духовної опіки у віртуальному режимі.

«Мотивацією для цього є, перш за все, відповідальність за тих, хто перебуває у групі ризику. – пояснює отець Андрій. – Ми переконуємо людей, що у цій ситуації, задля їх безпеки і відповідальності за власне життя і життя ближніх, правильним є залишатися вдома і бути присутніми у храмі духовно, у спільній молитві…»

Від початку карантину УГКЦ активно працює в on-line режимі, використовуючи всі можливі канали комунікації. Це – трансляції недільних і щоденних богослужінь із Патріаршого собору у Києві та інших храмів України, які викладаються на Інтернет-ресурсах УГКЦ (сайт УГКЦ, радіо «Воскресіння», Живе ТБ та інші), реколекції і читання Святого Письма, роздуми і звернення душпастирів на їх Фейсбук-сторінках, освітні матеріали тощо. Також священики закликають організовувати спільну родинну молитву впродовж години – Родинну Церкву, «адже де двоє чи троє зберуться в Ім’я моє, там Я серед них», як сказано у Євангелії.

Отець Андрій акцентує увагу на ще одному моменті, на якому наголошують єпископи і отці Церкви, звертаючись і до священиків, і до вірних: про необхідність подбати про ближніх, які не повинні виходити з дому –  зокрема, про самотніх літніх і хворих людей.

«Потрібно запропонувати їм цю допомогу – принести продукти, воду, ліки, але без надміру контакту. Бо можемо допомогти, а можемо – самі того не бажаючи, заразити людину. Важливо тримати цей баланс: принести, передати, зберігаючи норми санітарної безпеки і уникаючи контакту. А спілкуватися, аби підтримувати їх на дусі, краще по телефону чи скайпу…»

Ще один важливий досвід, який мали душпастирі в Італії і який перейняли українські священики, –  особиста доступність священика для його парафіян по телефону, у скайпі, вайбері тощо, залежно від можливостей. Це – дуже позитивний досвід у час, коли люди розгублені і потребують психологічної і духовної підтримки.

У цій ситуації є ще один «ворог» –  скепсис щодо заходів безпеки. І це – також питання особистої відповідальності за себе  й інших. Те ж стосується надмірного покладання на волю Божу – мовляв, віра рятує сама по собі. З цього приводу отець Андрій цитує лист Мартіна Лютера, написаний в час епідемії чуми в Німеччині:

«Прошу Бога захистити нас, а потім буду очищати повітря, давати чи приймати ліки. Буду уникати місць і людей, де моя присутність не потрібна, щоб не заразитися самому і не заразити інших, не призвести їх смерть внаслідок моєї недбалості. Але якщо мій ближній потребує мене, я не буду уникати ні місця, ні людини, й піду так само вільно. Якщо Бог захоче покликати мене, Він мене знайде, і  я зроблю те, чого Він очікує від мене. Бачити це –і  є богобоязливою вірою, тому що вона не зухвала, не безрозсудна і не спокушає Бога…»

«Так, є таке «геройство» – мовляв, що мені станеться, Бог мене захистить, – каже отець Андрій. – Звичайно, Бог нас захищає, і ми віримо у цю Божу підтримку, опіку і захист, але тут дуже важливо не переступати у іншу крайність – надмірне сподівання, яким ми спокушаємо Господа Бога. Не треба навмисно створювати провокативні ситуації, щоб Бог показав нам свою силу і захист. Саме тому ми зобов’язані робити все, що від нас залежить, і, водночас, довіритися Богові і просити його підтримки у тому, що понад наші сили… »

reradio.com.ua


Медіа по темі:

Останні публікації

Популярні